Нові ліричні збірки

ТЕБЕ ЛЮБОВЮ ВОЗВЕЛИЧУ

Богдан Столярчук

Поезію писали тисячоліттями. Саме вона  є досконалим вираженням краси, таїнства людської душі. В усі часи за допомогою віршованих рядків намагались передати все те, чим  було наповнене  людське  життя : радістю й тривогою, світлим і знеболеним, мрійливим та реальним. До того ж, щоби вірші були справжніми, могли розрадити в хвилини скрути або надихнути, мало) мати талант, дарований Богом. Треба все самому відчути, осягнути, пережити.

З ніжністю і трепетом тримаю в руках свіженьку, 2021 роком випуску, невелику за розміром та об’ємом рожеву книжечку з автографом для центральної бібліотеки Богдана Столярчука «Тебе любов’ю возвеличу». Завжди захоплюючись неосяжним світом поезії,  я з великим задоволенням та одним подихом прочитала подаровану нам збірку, поділилась, насамперед, враженнями з колегами. Скажу відверто : зворушена та зачарована мелодикою, підвищеною емоційністю та  ліричним сюжетом збірки. Щира вдячність автору за неповторні й живі емоції!

Лірична збірка  митця «Тебе любов’ю возвеличу» складається з «Трилисника» та чотирьох розділів : «Весна в моїм капелюху», «Усмішка сонячна твоя», «На тому розі», «Сповідь душі». Кожен розділ і вірш сприймаються при читанні як єдине ціле, так як  образи, думки, мотиви тісно переплітаються одне з одним. Автор часто звертається через вірші до власного досвіду,  свого внутрішнього світу та великого, сильного й єдиного почуття. Образ коханої ледь окреслено : кохана жінка. З допомогою віршованих слів автор зображує багатогранність великого почуття любові та розкриває найкращі кращі якості натури свого ліричного героя, піднесення його духу, вірність моральним принципам : «…наче перший грім, розбурхана весна ввірвалась в долю», «…влучила в серце золота стріла жіночної таємної магічності», «…доля моя горобинна, тебе, єдину, любив», «..і я тремтів, весь збуджений до краю», «…що коїться зі мною? Просто жах»,  «…твоїй ніжності не має меж, хоч ніжності твоєї я не знаю», «…серце вкрилось памороззю».  Герой віршів згадує про свою кохану, про світлі дні спільного «раю», але не в силах все повернути назад :

Душа моя розхристана, безвладна…

Спливає осінь, рік сплива

Й життя несамовито швидко.

Лишилися несказані слова,

Немов німі у цьому світі свідки.

Кажуть, що поезія – це дзеркало душі, а  вірші  - народжуються від глибоких почуттів. Отак і Богдан Столярчук за допомогою віршованих рядків дозволив поціновувачам його таланту зазирнути в оголену душу, відчути його настрій, яскраво виражені емоції, смисл особистого життя :

Спинитися б! Давно вже білі скроні

І сил уже поменшало давно,

Але ж іржуть у мріях мої коні,

Лишилось не допитим ще вино.

Впевнена, що ця лірична збірка не залишить байдужим навіть тих, хто не часто читає поезію! Поетичні твори Богдана Столярчука читаються легко й просто, смисл  написаного торкається душі, викликаючи яскраві емоції та емпатію. Автор без зайвого пафосу, щирими словами, відвертою сповіддю пише  про велику силу любові, що давала йому в житті снагу, радість, надію й опору:

Я тебе вигадав? Ні, ти є.

Я тебе виліпив –Ти щастя моє.

Я  тебе видумав –Думою стала мені.

Хтось цьому завидував,  Я ж нікому, ні.

Автору, як справжньому поету, за допомогою пера вже з перших рядків вміло вдається апелювати  відчуттями та почуттями  на відстані, запитуючи : «..невже зміліло джерело, тих почуттів, таких далеких?»,  «…може, осудить хтось вздогін блаженством осоромлених сивин», «…кудись спішить розгублена дорога» і т. д. А той, чиї найпотаємніші струни душі зачеплять щирі, теплі й ніжні слова автора, здатен піднятись вище на вершину духу, вірності й любові :

Твоя любов знесла усі мости,

Розмила усі сумніви й тривоги

І привела мене до самоти,

Лишивши назавжди гіркотний спогад.

Богдан Столярчук нині  з сивиною на скронях, коли «і зморшки посікли чоло, й забрали ті роки лелеки», нарікаючи, що «… лишусь, ніби стомлений бусел, що в чужих побував світах», однак з роками  не розгубив перлів своєї тонкої неповторної душі, ніжності, барвистості мови, вміння бачити те, що інші обминають. У поезії - він тонкий лірик, невгамовний мрійник ,у житті - звичайний чоловік :

Спливли літа, мов біг ріки,

Сумні, веселі й молодечі.

І несподівано роки

Поклали втому вже на плечі.

І не біда, що сивина

Підкралась тихо, непомітно, -

Віддаючи данину традиційному написанню віршованих рядків, автор вміло використовує та поєднує поетичний арсенал : епітети, метафори та  порівняння. У його строфах взаємопов’язані щирість і відвертість, вміння мислити, втішатись та радіти звичайним людським реаліям і подіям :

Іду назустріч вітру, ніч пекельна

Долаю тьму, десь залишаю слід.

Почути мрію звук віолончелі

          Й побачити іще барвистий цвіт.

Богдан Столярчук окремими віршованими рядками підтверджує, що душа його залюблена не лише  у кохану Жінку, а й  вранішню красу, насичений барвами світ:  «…чарує вечір ранні зорі, і синь небесна пада ниць», «…вже човгав досвіток біля дверей, вовтузилась в городі нова днина», «…покрай села верба дрімала»,  «…дрімають стомлені цямрини», «…розкішно яблуні цвітуть – неначе піниста пожежа», «…як ранок росяний, прозорий в шовкових травах шелестить», «..голубими клаптиками неба у твоїх очах відбилася ця мить», і т. д.

Впевнена : наш земляк ще напише чимало таких талановитих, щирих і мелодійних творів, що збагатять українську поезію та нашу духовність. Щасти Вам, шановний та талановитий поете!

Олена ГАЖАМАН,

бібліограф центральної бібліотеки