Село Жаврів

       При дослідженні грамот на земельні наділи України ХVІ століття виявлено першу згадку села, датовану 1545 роком. Зрозуміло, що на ту пору село вже існувало і, можливо не одне століття. Для такого твердження є вагомі підстави. Одна з них - на відстані якихось 2 кілометрів у східно-південному напрямку зберігаються залишки прадавнього українського городища. Ймовірно, що Жаврів на той час міг бути сторожовою залогою, місцем обиталища майстрового люду чи городників, котрі постачали зброю, військове спорядження, с/г продукцію мешканцям фортеці і так далі.

       Побутує і така версія, що при нападі ворогів на городище, у результаті чого воно було понищене, його мешканці потім не захотіли розгрібати попелищ для нових будинків, а розбрелися по довкільних поселеннях. Тоді Жаврів з невеличкого хутора чи урочища перетворився на село.

    Тлумачення назви села, то між тамтешніх людей побутують легенди, де в основі однієї оповіді є співуча голосиста пташка - жайвір. Саме він зачарував своїм дзвінким різноголоссям молоду іноземну пані Ванду, котру знайомив з полем багатий володар тих угідь. Від вигуку "О, жайвор, жайвор!" наче й пішла назва.

    Інший переказ стверджує, що "хрещеним батьком" для назви села став француз. Він сюди прибув на запрошення панів, щоб збудувати тартак для розпилювання лісу. Серед дерев у лісі найпоширенішими були явори. Вони дуже подобалися чужинцю, який за півроку ледве вивчив кілька українських слів. Тож коли розпилювали явори на дошки, француз захоплено вигукнув "Жавір, жавір!". Невдовзі тартак той згорів. Робітники котрі працювали на ньому, вирішили неподалік звести своє житла. І місцину, де працювали люди й іноземець, назвали Жавровим....

      Село започатковане дуже давно. Воно у повній мірі перетерпіло і від нападників кочівних племен, і татаро-монгольської орди. Його мешканцям довелося випити гірку чашу горя і від польсько-литовських поневолювачів, поміщицьких посіпак. Саме окупанти і знищили довколишні ліси, розпродуючи деревину кругляками і розпилованою. І справді, за переказами, що долинули з давнини, у цій місцевості пани мали не один тартак. Через те й сліду не залишилось від могутніх яворів.

      За царської російської імперії с. Жаврів входило до складу тернопільської волості (тепер селище у Хмельницькій області). Тоді ж у 1876 році тут збудовано за кошти прихожан церкву Святого Апостола Якова, брата Ісуса Христа. Проте в селі зберігалася книга сповідників з 1796 року. Де наводить на думку, що перша церква у Жаврові діяла значно раніше. На жаль, про неї немає документальних відомостей.

      Наприкінці ХІХ століття в селі зберігалася з 1798 року копія метричної книги, що засвідчує наявність на ту пору у Жаврові адміністративного управління. Церковно-приходську школу тут відкрито у 1884 році в громадському будинку. До церкви приписане село Глибочок. Всіх прихожан було 494.  Крім того у Жаврові знаходилось 77 дворів римо - католиків.

       Особливо Жаврові та його мешканцям не таланило під час воєн, як далекого, так і не зовсім далекого минулого. Чинили шкоду турки й татари, поляки і австрійці, мадяри й німці. Перед другою світовою війною приміщення колишніх польських вельмож деякий час служили місцевому населенню, де було облаштовано сільраду, медпункт, бібліотеку, школу. Тут розміщувалась і перша контора колгоспу, організованого в 1940 році.

          На початку липня 1941 року неподалік села тривали локальні сутички відступаючих червоноармійців з німцями. Тут розбомблено одну з танкових колон Червоної армії. Та опір гітлерівські війська жорстоко помстились мирному населенню, у березні 1943 року спаливши близько 50 господарств. В сусіднє село Борщівку, де перебували радянські партизани з Славутчини, знищили повністю, розстрілявши і спаливши понад 240 чоловік.

       На роки війни всі колишні панські будівлі поруйновано. В складі військ Червоної армії воювало близько 30 вихідців з Жаврова, не менше - в лавах ”ѕј. Більшість з них загинула, якщо не на фронті, то під час сталінських репресивних акцій. Про те, що в селі колись жило багато заможних родин польської національності, свідчить лише давнє кладовище та пам'ятник - капличка.