Село Бочаниця

     Побутують інші варіанти походження назви села. Дехто з краєзнавців і дослідників схильний вважати, що тут колись було багато майстрів-бондарів. Вони виготовляли бочки, котрі славилися на всю округу.

      Вперше Бочаниця згадується в українських грамотах XV століття, а точніше в 1478 році, коли йшлося у стародавніх документах про передачу її якомусь Олехну. І тоді це село називалося Бочаницею. У період середньовіччя - це був один з посагів Настасії Джчусянки - дружини Олександра Джчуси. Від неї пізніше потрапило у спадок князеві Богушу Корецькому. Про це згадується в акті від 1579 року. Бочаниця згадується і 25 травня 1569 року в універсалі короля польського Сигізмунда Августа про приєднання земель Волинських до корони Речі Посполитої.

  Наприкінці XVIII століття в селі володарювало два господарі: спершу Євстахій Четвертинський, а пізніше половину його разом з людьми було продано гощанським поміщикам Ленкевичам-Іпохорським. Трохи згодом Четвертинський перепродав свою частку графу Адаму Чесновському, а тоді - графу Сташинському. Після Іпохорських приходили інші господарі.

      У роки Громадянської війни через Бочаницю проходили загони Першої кінної армії Семена Будьонного, не обминула Бочаниці Друга світова війна: неподалік тривали важкі бої з німецькими окупантами.

    У 1950 році утворився колгосп "Шлях до комунізму". Колгосп проіснував до 1978 року. У 1989 році селом було відновлено колгосп. Назвали його "Дружба". У 2002 році до краю збідніле сільгосппідприємство, яке не мало змоги обробляти грунтів та утримувати тваринницьку ферму, віддали в оренду  підприємцям з міста Рівне. Непорушною залишилася пам'ятка минувшини – Свято -Іллінська церква, збдована в 1759 році.

    У Бочаниці за переписом 2001 року було 357 дворів, де мешкало 1132 жителі. Тут діяла своя сільська рада.