ОВЕРЧУК ДМИТРО РУСЛАНОВИЧ

        Народився  в 1992 року в с. Шкарів Гощанського району. 

   Після закінчення Горбаківської ЗОШ, пішов опановувати професію слюсар з ремонту автомобілів у Квасилівському професійно-технічному ліцеї. У 2011 року 18 жовтня його призвано на строкову службу до лав Української Армії,   де і лишився служити за контрактом. Далі навчання за програмою підготовки «Механік-водій БМП» у підрозділі військової частини А-1048 . Постійне місце служби в 3 відділенні І-го взводу 30-ї бригади, що дислокувалася у м. Новоград-Волинському Житомирської обл.

    8 березня 2014 року  30-та бригада перебувала на півдні України, у районі села Чаплинка, що межує з материковою Україною та півостровом Крим. Згодом нове місце дислокації Арабатська стрілка, а далі Скадовськ, Бердянськ.

    Загинув влітку 2014 року похований в с. Шкарів Гощанського районну.

    Відповідно до Указу Президента України від 15 травня 2015 року №270/2015 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі орденом «За мужність» III ступеня нагороджено молодшого сержанта Оверчука Дмитра Руслановича (посмертно).

      В рідній школі  встановлено меморіальну дошку на честь героя.

      Згадуватимуть юного героя всі, хто проходитиме центральною вулицею села, яку перейменували на честь Дмитра Оверчука.

Публікації про Оверчука Д. Р.

… А серцем чую, що живий.

27 липня стало для родини Оверчуків зі Шкарова злощасним днем відліку загрозливої невідомості. Днем, коли вони востаннє чули голос свого сина Дмитра. Дотримуючись умов секретності, він тоді не повідомив про місце дислокації своєї 30-ї Новоград-Волинської бригади.

- Мам, я не можу тобі сказати, де ми є, - сказав він. - Але ти не переживай. У мене все добре.

Упродовж останніх місяців так і жили - від дзвінка до дзвінка. Розмови завжди були дуже короткі, без зайвих запитань і відповідей. Живий, здоровий, неголодний. Для матері було-достатньо навіть кількох слів, мовлених її кровинкою десь там, далеко від рідного доми там, де чи не за кожним кущем підло й підступно затаїлась смерть.

Наступного дня Дмитро не подзвонив. Не відповідав він і на дзвінки матері. «Абонент поза межами досяжності», - холодно й монотонно щоразу повторював чужий голос.

Телефон Дмитра мовчить і до нині, тим часом, його рідні не переставали сподіватись, що він неодмінно повернеться до рідного порога. Можливо, за день, можливо, за місяць, а може, пізно-пізно восени...

Після закінчення 2008 року Горбаківської загальноосвітньої школи Дмитро Оверчук пішов опановувати професію слюсаря з ремонту автомобілів у Квасилівський професійний ліцей. 18 жовтня 2011 року його призвали в армію. Зваживши свої можливості й перспективи контрактної слу›кби, юнак уклав угоду про службу за контр-актом. Далі були три місяці навчання за программою підготовки «Механік-водій БМП›› у підрозділі військової частини А 1048 і переїзд на постійне місце служби в третьому відділенні першого взводу 30-ї бригади, що дислокувалась у Новограді-Волинському тут він провів практично два з половиною роки.

Перший місяць весни 2014 року кардинально змінив житгя солдатів 30-ї бригади. 8 березня вона вже перебувала на півдні країни, у районі села Чаплинки, що на межі мате-рикової частини України з півостровом Кримом. Згодом  нова передислокація. Солдатів перекинули на Арабатську стрілку. А далі були вже Скадовськ і Бердянськ. 28 липня колона техніки І-ї батальйонної тактичної групи прямувала до стратегічно важливої висоти Савур-могили. Начолі колони їхала БМП, за кермом якої сидів Дмитро Оверчук. Поруч із ним перебував стрілець-навідник Сергій Лебединський із Березнівщини. В одну мить потужний вибух пракгично відірвав машину від землі: БМП наїхала на фугасну міну. Хлопці, які сиділи на броні, порозлітались у різні боки. Ті ж, хто був у середині БМП, потрапили у пекельний полон вогню. Не встигли солдати опам'ятатись, як із боку кордону з Російською федерацією по колоні прицільно вдарили реактивні «Гради» (БМ-21). Після цього вояків і техніку стали обстрілювати з гранатометів та автоматів. Сергій Лебединський пам'ятає, як під свинцевим дощем йому допомогли вибратися з палаючої машини. Пам'ятає, як хтось кричав, що там ще залишився Діма. Усе це він лише чув, оскільки полум'я обпалило йому обличчя, очі.

Батьки Дмитра не переставали шукати свого сина й, звертаючись у всі  інстанції, свято вірили, що він живий.

- Це був другий бій з участю 30-ї Новоград-Волинської  бригади, - розказує Оксана Оверчук. - Перший відбувся за три дні до того, 25 липня. Дмитро про це нічого не хотів мені розповідати. Не хотів, щоб я переживала. Він дбав про мій спокій. Уже пізніше про все мені розказала його дівчина Яна. Вони ж планували одружитися весною. Яна теж не вірить у те, що Діми може не бути серед живих.

Тим часом у відповіді Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України, надісланій Оксані Оверчук, сказано: «За дорученням міністра оборони України розглянуто депутатське звернення народного депутата України Благодира Ю.А. щодосприяння розшукові вашого сина Оверчука Дмитра Руслановича, який пропав безвісти під час бою поблизу с. Степанівки Донецької області. За резупьтатами розгляду повідомляємо, що згідно з інформацією, наданою Військово-медичним департаментом Міністерства оборони України на цей час, вашого сина Оверчука Д.Р серед загиблих немає. Разом із тим, за повідомленням командування військової частини 2731, тіло загиблого солдата Оверчука Д.Р перебуває в Запорізькому обласному бюро судово-медичної експертизи. Остаточна ідентифікація тіла загиблого військовослужбовця потребує проведення експертизи ДНК».

Напружена триденна подорож Оксани Оверчук до Запоріжжя з метою відібрання біологічних зразків для експертизи ДНК обернулась ще довшим очікуванням результату. Він теж не втішив сім’ю: збіжність 98,8%. Але навіть такий результат не позбавляє Оксану віри в те, що її син живий, що це лише помилка. Така, яка сталася кілька тижнів тому, коли до оселі Оверчуків зайшла жінка в траурному вбранні. Це була мати ку-леметника Івана Тимощука, який злощасного дня 28 липня загинув під час обстрілу колони.

У листі, доставленому разом із труною, в якій були останки Івана, указані прізвища ще двох солдатів – Дмитра Оверчука й Олексія Коробенкова. Жінка приїхала, аби відвідати могилу побратима свого сина. Її передчасний візит став тяжким випробуванням для рідних Дмитра. Але вони ще енергійніше стали шукати сина. Ледь отримуючи сльози, Оксана Оверчук показує зошит який слугував їй записнико із рятувальними номерами телефонів. Набираючи їх, вона щоденно просить Бога, щоб ось зараз хтось сказав: «Ваш син живий».

Ірина ПОВАР.

Коли верстався номер. Труну з останками Дмитра Оверчука, якому 7 червня 2014 року виповнилось всього 22 роки, який мріяв працювати за професією, створити сім’ю й стати надійною опорою для своїх батьків і меншого брата доправили з далекого 3апоріжжя на малу Батьківщину - у Шкарів. Вічна память!

Вулиця імені Дмитра Оверчука

Кілька місяців тому мешканців Шкарова сколихнула трагічна звістка про смерть молодого односельчанина, солдата-контрактника Дмитра Оверчука.

Усвідомити жахливу реальність не кожному було до снаги. Хтось із болем у серці співчував рідним бійця, а хтось розмірковував над можливістю жахливої помилки. Поміж тим рідні Дмитра не переставали вірити, що їхній син живий. Можливо, поранений, можливо, потрапив у полон, але живий.

Відповідь на нескінченні запитання рідних дала експертиза ДНК. Проте навіть після того, як домовину з тілом юнака доставили в село й похоронили на місцевому кладовищі, батьки відмовлялися вірити в усе те, що відбувається навколо них. Вони сподівалися на диво...

Для них, як і для всіх своїх друзів, Дмитро назавжди залишив світлу пам'ять про себе. І не лише в серцях. Згадуватимуть юного героя всі, хто проходитиме центральною вулицею села, яку нещодавно перейменували на честь Дмитра Оверчука. Відповідне рішення, з ініціативи мешканців Шкарова, ухвалили на сесії Горбаківської сільської ради, яка відбулася минулого понеділка. Тепер ім'я героя завжди буде на вустах, а пам'ять про нього житиме вічно.

Ірина ПОВАР.

1. Повар І. А серцем чую, що живий / І. Повар // Рідний край : Громадсько-політична газета. – 2014. - №38/20 верес./. – С.4

Анотація: Розповідь матері про сина Оверчука Руслана , котрий загинув в зоні АТО.

2. Повар І. Вулиця імені Дмитра Оверчука / І. Повар // Рідний край : Громадсько-політична газета. – 2015. - №4/24 січ./. – С.3

Анотація:  Про переіменування центральної вулиці с. Шкарів на честь колишнього жителя села воїна Оверчука Дмитра , який загинув в зоні АТО.

3. Повар І.  Пам'ять, увіковічена в граніті [Текст] / І. Повар // Рідний край : Громадсько-політична газета. - 2015. - № 16/18 квіт./. -  С. 1,3

Анотація: Про відкриття й освячення пам'ятної дошки на спогад про героя АТО Дмитра Оверчука зі Шкарова на фасаді Горбаківського НВК, в якому навчався загиблий воїн

 Інтернет ресурси

 1. Ще одну вулицю назвали іменем загиблого героя [Електронний ресурс] // TakeIflo.net. – 2014. – 28 січня. – Режим доступу : http://takeinfo.net/news/view/22236 

2.  Кулініч Н. На Рівненщині перейменували вулицю на честь загиблого героя АТО [Електронний ресурс] / Н. Кулініч // Ого. – 2015. – 26 січня. – Режим доступу : http://www.ogo.ua/articles/view/2015-01-26/58751.html 

3. Вічна пам’ять оборонцям України [Електронний ресурс] // Волинь: Рівненський обласний народний тижневик. – 2014. – 26 вересня. – Режим доступу :   http://www.volyn.rivne.com/ua/news/3411 

4. У Новограді-Волинському піхотинці готуються перемогти в конкурсі на кращий механізований взвод Сухопутних військ [Електронний ресурс] // 8 корпус . – 2013. – 4 червня. – Режим доступу: http://8korpus.in.ua/news/2203-04-06-2013-u-novogradi-volynskomu-pihotynci-gotujutsja-peremogty-u-konkursi-na-krashhij-mehanizovanyj-vzvod