Карабін Сергій Ігорович («Сімнадцятий»)

         Народився 16 грудня 1983 року в смт. Гоща Рівненської обл. У 1984 році пішов до садочка в ясельну групу містечка Гоща.

         У 1985 році батьки Сергія переїжджають на Львівщину до міста Новоявірськ,  де  маленький Сергій відвідує  місцевий садочок.

У 1990 році Сергій Карабін пішов навчатися до загальноосвітньої школи №1 м. Новояворівськ. У 1996 році сім’я знову повертається до Гощі, де Сергій навчається у загальноосвітній школі №1 смт. Гоща.

У 2000 році юнак закінчує школу і вступає до Львівського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, аби здобути професію провідника дальнього слідування поїздів.

         Згодом, у 2001 році  Сергія призивають на строкову службу до  міста Мукачева, по закінченні служби  молодий спеціаліст повертається працювати на Львівську залізницю.

          Відчуваючи в серці патріотизм та любов до України Сергій Карабін вже у березні 2014 року пішов добровольцем в зону АТО. Сергій став  солдатом - вогнеметником 81-ї аеромбільної бригади. Був в оточенні,  допомогли вибратися  волонтери. Згодом, перебуваючи у десятиденній відпустці та відвідавши маму, котра мешкає в смт. Гоща, гощанські волонтери подарували бронежилет.

Проте долі не оминути,  під час чергового обстрілу осколок граду запав за бронежилет, розірвавши грудну клітку.

     Сергій Карабін загинув 29 січня 2015 року під час виконання бойового завдання в селі Водяне  Ясинуватського району Донецької області с. Водяне, за  кілометр від Донецького летовища.

Місце поховання: м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область.

В місті Новояворівськ 12 липня 2015 року нагороджено медаллю Почесний громадянин міста (посмертно).

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Вірші Валентини Сум (матері) присвячені сину (Сергію Карабіну)

   * * *

Синочку, рідненький.

Не бачиш. Не чуєш.

Лежиш у могилі

Сирій

Вже друга весна

Без тебе квітує

Все плачу,

І нижче схилюсь

До землі.

У всіх, наче свято:

Білять, готують

Та, байдуже

Їм до війни.

А там - убивають!

За кожну рану

Болить мені

Дуже. Болить!

І вийду із хати,

Тебе зустрічати

Всміхнусь, лиш

Сусідам своїм.

Хай буде їм свято,

Сліз не покажу

Нікому не скажу

Вдам, що добре й мені.

P.S.  Синочку, маленький.

Війна ця проклята

Ніколи! Нікому!

Біду не прощу!

Колись, може

Й свято …

Молюсь я багато.

Могилу твою

Обійму.

25.04.2016 р.

15.30 год.

   * * *

Кажуть мені,

Що пам’ятник

Накриє біди.

Замов, бо син

Твій заслужив

Натомість хочеться

Все тіло притулити

Туди, де вічним

Сном спить він.

Упасти на могилу,

І ридати …

А може просто,

Помовчати так.

Дуже не хочеться,

Щоб хтось це міг

Спостерігати …

Щоб думав,

Божевільна там …

Лежала б на могилі,

Тихо…

Вдихала землю.

А може ближче

Був зі мною він.

Накрити все оце

Важким камінням!

Воно, холодне ...

Уб’є мене, зовсім

26.04.2016 р.

10.15 год.

        * * *

І знову форма!

Загорілі ці обличчя,

А руки зашкарублі,

В ранах всі.

У них пізнаю

Свого сина!

І впаду низько

До землі …

Сльозами

Не окроплю

Їм дорогу.

Лиш у думках

Я тихо помолюсь!

На сході бачили

Багато нерозумного

Такого.

Ще більше цього

В мирному шляху.

Так хочеться відкрити

Їм всі двері

Щоб, серед рідних

Воювать не довелось!

Герої наші!

Живими повертайтеся

Додому.

Заручники ми всі

У цій війні.

Герої наші!

Повертайтеся живими!

У цій війні

Заручники –

Всі ми!

04.05.2016 р.

12.00 год.