З нагоди вшанування літературних досягнень, вагомого внеску в розвиток  літературознавства, культури, краєзнавства краю та в зв’язку з ювілеєм Петра Миколайовича Гуменюка підготовлено цей матеріал про його життєвий та творчий шлях.

            В сузір’ї Водолія в селянській сім’ї між Чудницею та Красносіллям,  серед розлогих пшеничних полів, кучерявих споришів та духмяного любистку народився допитливий, талановитий хлопчик, який пізніше прославить рідний хутір Одбережки, назвавши його «легендарною малою батьківщиною», «вогнищем памяті», «диво-хутором, де …Чи сніг, чи цвіт, чи мокло сіно, Було нам сонячно і соловїно». За ініціативи Петра Миколайовича громадою з допомогою місцевої влади 10 років потому «під гімн України, під запахи короваїв, як писав згодом письменник, - квітів, маєва стрічок випала честь урочисто  на велелюдді перерізувати стрічку відкриття пам’ятникової споруди рідному хуторові. До нього належать : велетенська плакуча верба і дубовий хрест-фігура…гранітний хрест, кам’яна брила з меморіальною дошкою, а також гранітна стела з прізвищами родин корінних мешканців…»

«Часто навідуюся до своїх Одбережок, де минуло дитинство й отроцтво, відцвіла молодість, там серце лишилося назавжди, яскравіють свіжими веселковими барвами спогади про земляків і події», - стверджує літератор.

            «…Петро Миколайович дав нове життя вже навіки припалим пилом Одбережкам – рідному хуторові, який сформував його й став тим острівцем пам’яті, де навіки оселилося найсокровенніше. Тут лишила відбиток ціла епоха людей-трудівників з усіма їхніми вподобаннями, переживаннями, прикрощами й радощами, - писала в рецензії до сьомої книжки під назвою «У притулку серця» колега по журналістському перу  Наталія Калька.  - Тут навіки поселився дух християнського свята й молитви як найсуттєвішої основи духовної сутності людини».

Працював після закінчення школи Петро Гуменюк трактористом, затим - в Гощанській районній газеті, на керівних посадах в колгоспах, місцевій владі.

Член районного літературно-мистецького об'єднання "Веселка", Національної спілки журналістів України, Рівненської обласної організації письменників, рекомендований до НСПУ, лауреат Гощанської районної краєзнавчої премії ім. І. Ф. Шишка (2008 p.), Гощанської районної літературної премії Р. І. Журомського (2012 р.) та імені М. В. Шакури (2017 р.), нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2009 p.).

Друкувався і друкується в обласних і районній газетах, літературно-мистецьких альманахах. Автор книг 12 книжок

        Співавтор публіцистично-краєзнавчого видання "Щедре повнозерня  "Миру"" (2007 p.), збірника "Рівненщина: подорож у глибинку" (2008 p.), літературно-мистецького альманаху "Гостинець" (2000 і 2010 pp.).

До першої збірки «Осоння рідних берегів»  увійшли поетичні і прозові твори, оповідки, бувальщини, спогади. Широка жанрова палітра не лише засвідчує творчий потенціал та досвід автора, а й сприяє глибині і виразності осмислення та філософії життєвої фактури, наближає образи героїв і події до реальності.

       Літа, мов скакуни, а в гривах днів плетінь…

О. спомине, хоч ще на мить прилинь, -

 Як вишиванку мати вправно гаптувала,

   Як хрестиком у барвах долю віщувала…

          Із Одбережок – хутора дитинний спомин –слід

Осонням струменить і топить в серці лід,

Бо сонцеграй хрещато ненька вишивала,

В молитвах щастя синові усе прохала…

Петро Гуменюк. На струнах літ

Друга книжка поезії, оповідань, новел та невигаданих історій  «Зернограй»  породжує роздуми, в яких сплеск світлого, тиха зажура, тонкий гумор, наповнені зернограєм почувань і думок.

«Людське життя, образ­но кажучи, зіткане з тисяч і тисяч чорних і білих ниток. Скільки різних ситуацій трапляється, скільки крутих поворотів, перехресть зу­стрічається на шляху! Зда­ється, перед тобою безви­хідь, нічого доброго не при­думаєш...Але в таких випа­дках треба заспокоїтися, гарно самому подумати над тим, що сталося, прислуха­тися до порад рідних, дру­зів, колег. І народиться єди­но правильне рішення, -напише в рецензії о збірки відомий краю журналіст Ростислав Журомький. -

Це приходить на думку, коли читаєш нову книгу но­вел та оповідань „Знак віт­ряного Хрещатика” гощанського літератора Петра Гуменюка. Крізь призму художнього слова автор не вперше показує буденне життя земляків. Навіть прі­звища фігурують наші — гощанські, терентіївські, чудницькі та інші».

Новелу «Останні відвідини»  автор присвячує світлій пам’яті матері, в якій епіграфом поставив слова пісні  Бориса Олійника :

                                            «Посіяла людям літа свої, літечка житом.

      Прибрала планету, послаа стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу…

У своїй малій прозі, третій книжці  «Знак вітряного хрещатика» автор талановито проповідує велике  добро, правду і любов.

Четверта  книжка новел та оповідань «Обжинковий вінок» 2006 рік – це тернистий вінок його творчих здобутків. Тут автор  проявив себе майстерним, самобутнім нарисовцем. Читаючи, переконуємся, що письменник здатний до різножанрової тематики, володіння жанровою палітрою і барвистим словником.

У п’ятій збірці новел та оповідань «Цвіт і сніг на споришах» віє польовим привіллям, бачаться білоцвіт розкішних садків і смарагдові шовки в'юнких споришів обабіч доріг, постають  колоритні постаті умілих і чистих душею хліботворців… І знову про Одбережки, невигадані  хутірські історії, лексикон тамтешніх земляків, спогади…

«Про літа, які біжать стрімко і невпинно вперед, і нема такої живої води, яка б наситила їх, і вони при­зупинили свій біг. Літа біжать, а люди переходять у вищі світи, за межу вічності...

Та лишаються спориші, які пере­жили не одну весну, не одну зиму, не одне літо й не одну осінь. Багато вони звідали, чули і бачили, бо багато ніг їх топтало — і босих, і в плетених личаках, кирзяках, і в іншій, більш сучасній, взувачці, залишаю­чи по собі пам’ять — оту вічну хранительку людських душ, найменші їхні коливання, порухи, найбільші мрії і сподівання, найсокровенніші ба­жання,  - такими філософськими словами  відгукнеться на творчий доробок  Петра Гуменюка  Неоніла Кубай. -  Немало сторінок творчого до­робку П. М. Гуменюка присвячено темі кохання («Останній рейс холо­стяка», «Мученицьке пиво», «Жде журавку», «Покута гордячки», «Во­гонь вишневий»). Автор напрочуд тонко передає психологічний стан героїв, які приходять до усвідомлен­ня того, що «любов — це найбіль­ше свято у житті», а «житейське чи­стилище не допускає до щастя надмір гордих, самозакоханих себе­любців». І ми з вами, читачу, співчу­ваємо обділеному любов'ю Ільку («Нерозпаровані кеди»), який хоче «втекти од остобісілого гарикання своєї страждальниці з постійним карбом злоби на лиці, втекти не в світ за очі, а до ласкавого слова, добрих очей, до любові і до розумін­ня».

Особливістю шостої числом книжки автора «Граєво райдуги» є поява повісті та ще й оригінальної за структурою і сюжетом, кольористої, я він її назвав.

З високості і багатства свого життєвого досвід Петро Гуменюк в ній через призму-гаму райдуги, різноманіття її різнокольорових відтінків спробував подати почасти автобіографічно складнощі буття, велич і красу духовного світу, душевне благородства своїх героїв.

Душевна простота, глибинна мудрість, данина традиціям, філософія залюбленої в рідний край людини, неймовірне відчуття часу й простору, істинні цінності, невимовна туга за минулим,  інколи з натяком на ейфорію й певні душевні сентименти, - ось  складові творчості знаного в районі письменника Петра Гуменюка, який дав життя сьомій книзі під назвою „У притулку серця”.

«Книжка  Петра Гуменюка «У притулку серця» зворушить душі багатьох людей і змусить замислитись кожного над своїм далеким чи близьким хутором, над своїми Одбережками, прийти і вклонитися, помолитися тому куточку землі, де народила мати й звідки пролягла стежина в широкий світ», - такими словами відгукнеться на збірку колега п перу Богдан Столярчук. -  Від одиноких нині хатиськ і садків, залишків хутора, здається, і досі лине благословіння, туди вертає пам’ять – у затишний притулок серця».

 «Презентую нову, восьму свою книжку «Житній дух череня». Працюючи над нею, праглося передати вам не остуджене вітрами часу душевне тепло до людей, рідної землі, наших цінностей. Хотілося, аби з невичахного череня печі моєї хутірської хатини до вас довіявся житній дух незабутніх високих почувань, щемких спогадів, вимальовувалися образи людей із внутрішньою красою…

            Зізнаюся: «населяю» свої твори  світлими образами героїв, їхніми благородними вчинками, любов’ю, аби й самому побувати віртуально в аурі щасливості й доброти, гармонії…» - зазначив  у передмові до збірки  письменник.

Для написання девятої книжки новел, оповідань, начерків з натури, бувальщин «Любисткове омовіння» автор вибрав улюблену малу прозу. Головні персонажі мають своїх прототипів в житті, та й сюжетні лінії більше реальні, ніж вигадані. З його сторінок наче джерелиться благодать любисткового омовіння нашим душам. «Люди, що не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються на зомбі, на на аморфне ніщо, вони незадоволені життям, хоч яким воно не було»,  - погоджується з словами Ірен Роздобудько з роману «Ґудзик».

Ювілейна десята  книжка Петра Гуменюка «Білий танець» особлива.  Тут автор іронізує буцім панна Творчість запросила нарешті його на білий танець, аби в парі показатися перед людьми, дати можливість оцінити себе.

В книжці автор демонструє  високу майстерність у лаконічній прозі, подає доповнений, упорядкований хутірський лексикон.

Одинадцята  книжка новел, оповідань, саги «Сонце опівночі».  І знову твори, присвячені теплій пам’яті рідної матусі, Тетяни Захарівни. Тут багато любові й доброти, зло часто закінчується несподівано щасливо. Письменник Петро Гуменюк щиро вірить у можливість кожної людини досягти щастя. «Розуміти, що справедливе, відчувати, що прекрасне, бажати, що добре – ось ланцюг розумного життя» - погоджується з Німецьким поетом, драматургом Августом Платеном Петро Миколайович.

Дванадцята книжка Петра Гуменюка «Обмолотини близькі та далекі».  У цій книжці письменник яскраво й переконливо підтвердив, що  його твори здатні викликати й надалі в читача яскраві емоції, глибокі переживання, плекати надію на краще. Його твори глибоко філософські, діалектичні, вишукані філігранністю, метафоричністю та гумористичністю.

«Це справді солідний підсумок багаторічної творчої ходи людини, котра пізнала на довгому життєвому шляху смак радощів і розчарувань, надбань та утрат. Це - своєрідний засік із збіжжя, виплеканого  журналістом і письменником упродовж творчих десятиріч. Поза усяким сумнівом: "Обмолотини..." на книжкових полицях не залежаться...», - зазначив у рецензії до збірки Андрій Бабінець.

«Прожитих літ гірка зола…

Перегорять… Та не про те…

Весняний день – як ціла вічність

Там, де родинне, де святе.»  

                                        Дмитро Грибчук Петру Гуменюку.

                                                                                                                Олена ГАЖАМАН,

                                                                                                                                бібліограф