За легендою, на високому пагорбі неподалік Горині першим поселився бувалий козак на ім'я Симон. Село швидко розросталося. Поселення того козака пізніше стали називати Симоновим. Інша легенда, підтверджує сказане в першій щодо існування замку неподалік села, а задовго до нього було праслов'янське поселення. У словнику староукраїнської мови XIV-XV століть, виданому в Києві у 1977-1978 роках, вміщено згадку про це село за 1436 рік. Тоді, начеб воно називалося Симон. Інші джерела засвідчують першу згадку про це село в 1545 році.

   Симонів мав немало власників. Довгий час належав дітям та внукам хрещеного перекопського мурзи Кирдея. Та в 1545 році ним володів польський магнат Матіас Зенкович, потім перейшов до рук одного з нащадків того ж перекопського мурзи, який на наших землях започаткував багато знатних родин – Велігорських, Богуринських, Гойських, Чапличів-Шпанівських.

  Наприкінці ХІХ століття всі багатства тут викупив князь Четвертинський. Одним з найприбутковіших виробництв місевих володарів була гуральня, де із зерна виготовляли спирт.

    З приходом Червоної армії у 1918 році, бідняки имонова щиро повірили у справедливість радянської влади. У 1940 році в Симонові було утворено сільську раду, головою якої став Варфоломій Пархомець. Тоді ж почав організовуватися колгосп.

     На початку липня 1941 року у Симонів увійшли гітлерівські війська. Симонів звільнили бійці Новоград-Волинської дивізії Червоної армії 18 січня 1944 року.

    У 1948 році відновили попередній колгосп (довоєнний) і заснували ще два - "Комсомолець", "Червона зірка". 

     Періодом руйнації став період розпаювання колгоспних земель, розмови про розпаювання усуспільненого майна, яке стали нищівно розкрадати.

               Село має сільську раду. Населення за переписом 2001 року складає 1776 чол.