Це одне з тих небагатьох сіл, що в давнину було з усіх боків захищене лісами та болотами. Незважаючи на таке розміщення, тут життя зародилося ще вкам'яному віці.

 У XV столітті в еслі була Свято-Михайлівська церква. Вона простояла 300 літ і в XVIII столітті згоріла від блискавки. Друга церква простояла 225 років і в 1980 - зруйнована комуно-радянським активом району. Третю церкву на цьому місці силою громади зведено в 1990 році.

  Події Першої світої війни зачепили Річицю тим, що до війська забрано кілька хлопців. А в 1920 році, як війська Юзефа Пілсудського зайняли Західну Україну, в Річиці запанували поляки. Втручання у селянські справи почалися з приходом у 1939 році Червоної армії. Вже у липні 1941 року були німці.

  У 1947 році радянські власті примусили переселятися з хуторів ті сім'ї, що жили на відведених землях під Тучинський полігон. Не дозволяли будуватися й на інших хуторах, агітуючи селян вступати до колгоспу. Перше таке колективне господарство в Річиці було засноване в 1949 році з назвою "Паризька комуна". Потім його перейменовано (1963р.) на "Червоний партизан", а в кінці ХХ століття на його базі створено приватний сільськогосподарський кооператив "Колос".

     У 1886 році відкрили школу у церковній сторожці. А в 1949 році організували спершу школу з семирічним, а потім і восьмирічним навчанням. А вже у 1987 році за кошти колгоспу побудовано типове приміщення навчального закладу на 192 місця. Першу хату читальню в селі засновано у другій половині 30-х років. Її організувала громада товариства Просвіта". У 1954 році для книгарні відведено окреме приміщення. Тоді ж у пристосованому будинку облаштовано клуб. Через 12 років зведено будинок культури, у якому розміщено й бібліотеку.

     Село Річиця входило до складу Криничківської сільради. тут знаходилося 317 селянських дворів, де проживало 566 душ.