За ознаками знахідок у верхніх шарах ґрунту (при будівництві приміщень та твердого покриття вулиць) різноманітних виробів з кременю, каменю, паленої глини можна вважати, що на теренах цього села появились люди дуже давно. І безпосередньо вони мали причетність до давніх знарядь війни, полювання на хижих звірів, обробітку земель. Не виключено, що першопоселенні, а можливо, й після них ще довго місцеві люди промишляли також риболовлею. Цьому сприяла хоча й не широка, але завжди повноводна притока Горині з назвою Карпилівка (в інших документах - Озерці). Не виключено, що у ній, як ніде по сусідству, так вдало водилися коропи (називали їх "карпами"). Звідси і назва річки.

    Перша згадка про Красносілля знаходиться у актовій книзі Житомирського міського уряду кінця ХVІ століття та в "Словнику географічному Королівства Польського й інших країв слов'янських", датована 1577 роком. Тобто згадка припадає на час правління польського короля Стефана Баторія, який посилив колонізацію України, ув'яз у (1558 - 1583) Лівонській війні з Московською державою. Тоді й роблено перепис земель та поселень, аби знати скільки можна взяти податі, місцевих багатств і живої сили для війська.

    Наймовірніше, що назва походить від захоплення тих, хто вперше побачив село, що знаходилось на березі річечки з чистою водою, оточеного дрімучими лісами. Цю благодать й поціновано - Красне. Тобто гарне, ошатне, захищене, багате село. Тим паче, що, мабуть, поселенці і справді утримували його в чистоті та порядку. Деякі дослідники схильні вважати, що неподалік знаходилося кілька озер, а річечка, котра живилась їх джерелами, називалася Озерці. Так це було чи ні, але одне очевидно, що ті озера додавали краси селу і його мешканцям. Пізніше село стало називатись Красносілля, згадувалося так і в 1855, 1890 роках та й в наступних періодах.

    Красносіллям володіли князі Острозькі, магнати Гойські, Іпохорські-Ленкевичі, Валевська, поміщик Ісаков. У різний час тут крім сільськогосподарського виробництва, діяли дрібні та середні підприємства: 2 кузні, гончарний цех, невеличкі фабрики з випуску валянків з шерсті та сукна. У 1783 році збудовано Свято - Дмитрівську церкву з дзвіницею. Храм капітально підправлявся селянами у 1866 році. Ця споруда залишалася недоторканою до наших днів. Приход навіть на той час був порівняно невеликим. Бо навіть на 1892 рік в Красносілля було 34 двори з населенням у 487 душ. Тоді воно було приписаним до Гощанської волості Острозького повіту. Пізніше територіально підпорядковувалось Ізяславському намісництву Волинської губернії.

   Заколоти, бунти, революції, що хвилювали великі міста, починаючи з 1905 року, село обходили боком. Про себе дала знати лише війна 1914 року, на яку було забрано 7 рекрутів. Не обминула Красносілля і Громадянська війна і так склалося, що кіннотники Червоної армії С.Будьонного у 1920 році у селі зустрілися з уланами польського відродженого війська Юзефа Пілсудського. Бої були жорстокими і кровопролитними з великими пожежами у селянських садибах.

    За панської Польщі тут діяла однокласна церковно - парафіяльна школа. Діти там навчались лише взимку, а весною, з початком робіт у полі, прилучались до господарських справ. З приходом радянської влади, у 1939 році було відкрито початкову школу.

   А вже в 1940 році - пройшла перша акція створення колгоспу, що продовжилась наступного. На весну 1941 року зібрано 20 заяв про вхід до сільгоспартії. Звичайно, під великим тиском з боку властей.

    З початком Другої світової війни органи радянської влади забрали більше 10-ти хлопців та чоловіків з села на фронт. Швидко підійшли до села і німецькі війська. Окупація була важкою і неспокійною. Проти гітлерівців спершу виступили українські підпільники.

14 січня 1944 року в Красносілля вступила Червона армія. Після цього продовжився набір до війська. Разом у лавах Червоної армії проти гітлерівців воювало 84 жителі села, 17 з них не повернулись додому. На честь загиблих на фронтах в селі встановлено обеліск.