Меню сайту
Категорії розділу
| Мої статті [106] |
Міні-чат
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
| Мої статті [106] |
| Головна » Статті » Мої статті |
ВЧИМОСЬ ЧИТАТИ КАРТИНУ ПО СКЛАДАХ (В. Г. ПЄРОВ, «ПРИЇЗД ГУВЕРНАНТКИ В БУДИНОК КУПЦЯ») 1. В 1866 році Василь Григорович Пєров – майстер побутового жанру написав картину «Приїзд гувернантки в будинок купця». Кистям цього художника належить картина «Тройка», присвячена маленьким, пригнобленим долею людям, сільським дітям, які попали в підмайстер’я до якогось ремісника через безвихідь. Картина, про яку говоритимемо сьогодні, розповідає не про село – вона переносить нас в невеличке провінційне містечко, в російську глибинку. 2. Картина написана більше століття тому, але й сьогоднішні відвідувачі Третьяковки подовгу затримуються перед цим полотном. Як і більшість робіт митця, ця картина невелика за розміром і не багата за красками. 3. Перед нами – кімната в зажиточному купецькому домі. В центрі картини і центрі уваги – молода дівчина. Вона тільки-но закінчила навчання і приїхала в цей чужий дім на своє перше місце роботи – навчати і виховувати дочку господаря. Вся сім’я виходить їй назустріч. Попереду сам господар – товстий купець, поряд з ним синок-франт, позаду – інші домочадці – дружина, дочки. Навіть слуги прибігли подивитися на приїжджу і виглядають з передпокою. 1. Що ж це за люди? Як зустріли вони гувернантку? Що чекає на неї в цьому домі? Про все це розкаже нам картина. Спробуємо прочитати її, як читаємо ми цікаву захоплюючу книгу – прочитаємо не поспішаючи, щоб по-справжньому зрозуміти і відчути картину. 2. Звичайно, перший раз зробити це не так-то й просто. Би ми ж не вміємо «читати» картину. Але й першу книгу читати було непросто, таки навчились. Отже, будемо вчитись «читати» картину, як книгу: спочатку – окремі букви, потім – склади, далі – слова, невеликі речення. І лише після цього стали читати цілі фрази, прийшло розуміння суті прочитаного, звернули увагу на розділові знаки. 3. Пройшло немало часу, перш ніж ми навчились читати швидко, впевнено, вголос і про себе, читати виразно, з захопленням, і одержувати від цього радість і задоволення. 1. У художників теж є своя азбука, свої склади і складові, з яких складається картина. І тільки знаючи цю азбуку живопису, навчившись добре «читати» твори художників, вам сподобається дивитись картини і ви зрозумієте їх зміст. 2. Розпочнемо з першого, головного складу – композиції. На картині Пєров зобразив 9 людських фігур. Але вони не стоять в один ряд, як на фотографії. Звичайно, ми познайомились б із ними і при такому розміщенні, але не дізнались би, що відбувається в цій кімнаті, які відносини між цими людьми. Так картина не розповіла б нам нічого. 3. Проте художник хотів нам повідати долю молодої дівчини, тому й розмістив її в центрі, на І плані. Схиливши голову, в скромному темно-коричневому платті дівчина стоїть майже спиною до глядачів, а назустріч їй з широких дверей вийшла вся сім’я купця. Розмістивши фігури саме так, художник підкреслив головну думку картини – він ніби зіштовхнув між собою два світи – некультурне, невиховане купецтво і скромну, добре освічену дівчину, яка відтепер змушена буде виконувати найменші вказівки і веління нових господарів. Навіть кинута навскоси доріжка на підлозі злегка призібрана, що ще більше підкреслює зустрічний рух – дівчина тільки-но ввійшла, купець тільки-що зупинився. 1. Що ж буде далі? Якщо уважно придивитися, то зліва на картині є ще група людей: лакей, служниця і хлопчик на побігеньках. Вони з цікавістю розглядають дівчину, а хлопчик в довгій, не по зросту одежині, сміється. Ці фігури знадобилися художнику для врівноваження групи купця та його сім’ї і додаткового збалансування картини. Це як другий голос в двоголосому співі: перший веде головну мелодію, а другий підтримує її. 2. Отже, ви зрозуміли, що перша складова картини – композиція, тобто розміщення фігур. Композиція повинна відобразити головну думку – ідею. Але ж композиція повинна деталізуватися, тобто виписати лиця героїв, їхні костюми, пози. Всі ми різні по віку, зовнішності, характері, звичках, по-різному реагуємо на певні події, кожен по-своєму сміється, сердиться і так далі. А ще є серед нас похмурі і веселі, довірливі і підозріливі, є бідняки і багачі, є білі і негри, є старі і молоді – і все це повинен відобразити художник. На світі мільйони облич, настрій змінюється щохвилини, вираз лиця теж. Художник має бути дуже спостережливим. З цієї кількості він повинен вибрати для своєї роботи лише одне, потрібне йому лице, оживити його радістю чи печаллю, здуванням чи захопленням – саме тим виразом обличчя, яке відповідає його задуму. 3. Ми підійшли до другого складу живописної азбуки – рисунка – саме він головний оповідач. Саме рисунок розкаже про зображені події. Дівчина щойно зайшла до кімнати. Подивіться, яка вона знічена. Вона майже відвернулась від нас, але ми бачимо її миле личко та рухи. Руки тісно притиснуті до корпусу, пальці нервово стискають сумочку. Дівчина дуже хвилюється, намагається дістати з сумки білий папір, очевидно – лист-рекомендацію, який слід зараз віддати купцю. Від цього листа багато-що залежить: в ньому доля дівчини, її надія на кусок хліба. Лист цей, мабуть, випросила мати дівчини у якогось багатого покровителя. І плаття дівчини виписане детально: м’яко, легко падають його вільні складки, облягаючи тонкий гарний стан, і це ще зворушливіше виглядає на фоні багатого, але неохайного одягу купця. 1. Купець в темно-малиновому оксамитовому халаті, добротних чоботях, широко розставив ноги – нічого не скажеш – хазяїн, якому ніхто не сміє перечити. Синок вихований по-європейськи: схрестив ноги, завив волосся, вдягнув модний галстук. Руки хазяїна – це не робочі руки, а руки ситої невихованої людини. Такими руками тільки гроші рахувати. Він, мабуть, недавно встав з постелі і навіть не потрудився поправити на собі халат – поли звисають нерівно. На лиці купця – невдоволення. Звичайно, він хотів би виписати для дочки справжню «мадаму» з модними манерами, але скупість і розрахунок змусили його виписати вчительку по-дешевше. Він розглядає дівчину в упор і вже сумнівається, чи зможе вона навчити його доньку усіх делікатних манер – говорити по-французьки, бринькати на розстроєному фортеп’яно. 2. З дверей виглядає донька, котру буде навчати гувернантка. У неї на лиці одночасно і подив, і переляк. Дивує її одяг, а злякалась, бо ще не знає, чи буде вчителька доброю, а чи строгою, та й батько спитає з неї за погано вивчені уроки. А зліва, з передпокою виглядають слуги. І теж з різними виразами облич. Служанка дивиться зі співчуттям: хто-хто, а вона добре знає, як поводяться тут зі слугами і як живеться слугам в цьому домі, а гувернантка – теж слуга. Вусатий лакей – з цікавістю, а хлопчик сміється – його смішить і міський костюм, і несміливість дівчини – така не зуміє постояти за себе, от і буде одержувати на «горіхи» від купця та інших домочадців. 3. Для своєї картини Василь Пєров вибрав найбільш напружений момент – першу зустріч дівчини і купця. Ще ніхто не сказав жодного слова, але ось-ось має почутись голос гувернантки – тихий, тремтливий від хвилювання. Та ми вже відчуваємо: не солодким буде життя вихованої, освіченої дівчини в цьому багатому, але некультурному домі. 1. Картини Пєров можна розглядати подовгу. І говорять в них не тільки люди, а й предмети. Їх виписував художник не для того, щоб заповнити порожнє місце, а для того, щоб ми могли з них щось дізнатись. Так-от, зліва біля відкритих дверей стоїть чемодан і картонна коробка. Неважко здогадатись, що вони не стоять там постійно. Вони поставлені на дорозі, отже їх тільки-що занесли. Це все, що привезла з собою гувернантка. Своїм виглядом вони ще раз доводять нам, що дівчина бідна. Речі запилені з дороги, значить дівчина приїхала здалеку. Разом з тим, це не сільський дерев’яний сундук, а справжній чемодан з мідними замками. Ще більше розкаже картонка – коробка для шляпи. На ній наклейка модної столичної фірми. Це говорить про те, що дівчина приїхала зі столиці і сім’я її знала колись кращі часи. Можливо, батьки її були багатими, бували за кордоном, відпочивали на курортах. А тепер, після смерті батька, сім’я збідніла і дівчина змушена шукати заробітків по чужих людях. 2. Є на картині деталі, які розкажуть про минуле сім’ї купця. Високо зліва на стіні, в позолоченій рамі – портрет сивобородого старця. Широколиций, мордатий – він дуже схожий на рижого купця. Звичайно, це його батько чи дід. Отже, дівчина попала до потомственних купців, у яких заведено старозавітний спосіб життя – всі домочадці ходять по струнці і не сміють суперечити хазяїну. Тут людей цінять не за розум і вихованість, а за товстий гаманець, вміння обдурити, купити дешево, а продати дорого. 3. Продумана і обстановка кімнати. По обидві сторони дверей-арки стоять фігурні стільці, але видно, що ніхто на них не засиджується, вони виставлені для «шику». Тиснуті золотом шпалери, позолочене бра зі свічками, плюшева доріжка, гірлянда над аркою – все дороге, але підібране з поганим смаком, каже нам лише про намагання хазяїна підкреслити своє багатство, пустити дим в очі всякому, хто ввійде до кімнати. 1. Третій склад живопису – це різноманітність красок, відтінків, тонів, якими говорить з нами картина, тобто колорит картини. В даної картини колорит скромний, неяскравий, адже картина розповідає не про святкову подію, а про звичайну, щоденну. Світло падає на центральну групу – сім’ю купця. Темно-малиновий оксамитовий халат хазяїна, золотистий шовк кофти хазяйки, рожева спідниця доньки, і все це підкреслюється синюватим тоном плюшевої доріжки. Зовсім інші краски використав художник для гувернантки. Він вибрав для неї коричневу гаму, яку тільки ледь-ледь оживив голубою стрічкою на чепці. Благородні, спокій тони говорять про скромність і бідність, але разом з тим і про вміння одягнутись до лиця і зі смаком. Отже, і красками підкреслює художник головну думку твору – зіткнення двох світів. Саме третій склад живописної азбуки – колорит – допомагає нам краще зрозуміти і відчути картину. | |
| Переглядів: 1925 | |
| Всього коментарів: 0 | |
Copyright MyCorp © 2024 | 
