Вітаю Вас Гість!
Понеділок, 20.11.2017, 16:14
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Революція гідності

Меню сайту

Категорії розділу

.

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

ЦОГ ЕІ


.

.

Форма входу

Пошук

Друзі сайту

Архів записів

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Миронюк Наталія Андріївна

Миронюк Наталія Андріївна

Народилась 1 вересня 1946 року в селі Курозвани, в сім’ї колгоспників. Навчалась до 1961 року в Курозванівській восьмирічній школі. З 1961 року продовжила навчання в Гощанській середній школі, яку закінчила 1964 року. Улюбленим предметом були англійська і біологія. 

Працюючи піонервожатою Великомежиріцької середньої школи Корецького району, навчалась заочно в Рівненському педінституті на факультеті українська мова та література.

   У 1970 році почала трудову діяльність в Курозванівській школі. Особливо любила проводити уроки розвитку зв’язного мовлення, позашкільні заходи з української мови та літератури, брала участь в художній самодіяльності.


З 2000 року на пенсії. Майже всі вірші написані за останні роки. Улюблене заняття: вирощувати квіти, вишивати, читати англійські тексти, збирати сільський фольклор, і, звичайно, писати вірші. 

До ювілею школи.

За роком рік, немов на колісниці,

У синю даль так швидко мчать роки.

Хоч сивина і зморшки вже на лицях,

А ми сьогодні знов твої випускники.

 

О рідна школо, ти неначе мати!

Завжди малечі віддаєш тепло.

Даруєш все, що треба дітям знати:

Знання, уміння, ласку і добро.

 

Учителі – це бджілки працьовиті,

Що мчать до вулика через усе село.

На них чекають в школі Олі, Віті,

На їхню щедрість, ласку і добро.

 

Ідуть роки, минає все на світі.

Шанують вас дорослі і малі.

За розум ваш, за руки працьовиті

Низький уклін до самої землі.



***

Щедра мелодія в небі бринить.

То жайвір піднявся у синю блакить.

Немов сповіщає:

- Прокиньтесь від сну,

Біжіть зустрічати

красуню весну.



Спогад


Вогонь в печі потріскує

Тривожно так. Чого?

Дивлюсь і лину піснею

До хутора того.

 

Чи небо, наче скляночка,

Чи холодно було,

Наталя – хуторяночка

До школи йшла в село.

 

А на горі, за річкою,

Із правої руки,

Завжди стрічали дівчину

Крилаті вітряки.

 

Там від весни до осені

Квітками пахнув луг.

А ми ходили босими

До самих білих мух.

 

Там копанка купала нас,

Щоб скоро ми росли.

Береза колихала нас,

Щоб добрими були.

 

А роси дарували нам

Здоров’я і тепло.

Як хороше і затишно

 На хуторі було!

 

В погоду чи в сезон дощів,

Ті милі хутори,

Були предметом заздрощів

Сільської дітвори.

 

Отак Наталка думала

З дорослого життя,

Хоч знала – до минулого

Немає вороття.

 

Шляхи життя буденного

Ти вибрала сама...

Та й хутора блаженного

Давно уже нема.



***

 

Журились знову жителі

Із нашого села.

-Сьогодні хмара дощиком

Їх знов не полила.

 

Не знали, що у хмарі тій,

Добро чи зло.

Чи теплий дощ, чи град густий

Пішов в чуже село.

 

Стоїть погода гожая,

Стоять густі жита.

Можливо, Мати Божая

Від лиха вберегла.

 

В житті буває часто так.

Хвилюємось дарма.

Сумуєм і печалимось

За тим чого нема.



Чепурушки

Цілу ніч не спали квіти,

Готувалися до свята.

Добре знали – в школу діти,

Принесуть їх так багато.

 

Умивалися росою айстри

Ранньої години.

Милувалися красою

Гордовиті георгіни.

 

Чорнобривці карі очі

Рано – вранці підкрасили,

І шепталися до ночі:

- Ціле літо ми красиві.

 

А срібляста хризантема

Пелюстками вигравала,

Наче царська діадема,

Серед квітів тих палала.

 

Лиш троянда цілу нічку

В квітнику спокійно спала.

Про красу свою велику

Вже вона напевно знала.

 

„ Любі ви мої подружки,

-так троянда їх зустріла.

- Ви звичайні чепурушки!”

- Ну а ти? - Я інше діло!

 

Дуже справ було багато,

Усі квіти чепурились.

То й не дивно, що на свято

Вони трохи запізнились.




Колискова для мами

 

Рідна матінко, матусю,

Я до тебе пригорнуся.

І вклонюсь тобі низенько,

Заспіваю пісню ненько!

 

За ті ночі коротенькі,

Як були ми ще маленькі,

Тобі спати не давали,

Бо й вночі вередували.

 

Спи спокійно, люба мамо!

Можеш встати і не рано.

Адже завтра твоє свято.

Всі турботи наші з татом.

 

Хай тобі в ночі присниться

З щастям на крилі жар – птиця.

Мир і спокій в нашій хаті,

Ми – щасливі і багаті.

 

Знаю я, що із роками

Час розлучить нас з батьками,-

Не забудеться нікому

Тепло батьківського дому.

 

Хай і я буду далеко,

Прилечу, мов той лелека.

Із світів до мами й тата.

Тут моя затишна хата



Колискова

( із –за кордону)

 

Хмарка в небі пропливає,

Вона місяця благає:

- Я прошу тебе рідненький

Подивись чи спить маленький.

 

Місяць швидко вигнув спину,

Покотився на Вкраїну.

І підкрався до хатинки,

До маленької дитинки.

 

В хаті все спокоєм дише:

Бабуся дитя колише.

Наче сіренький клубочок,

У куточку спить коточок.

 

Він постояв тишком – нишком

Над малим дитячим ліжком.

У скоріш почав тікати,

Щоб дитяти не злякати.

 

Спи спокійно, „хмарко біла”,

В твоїм краї тихо й мило.

Мир і спокій в старій хаті,

Як у Божій благодаті.

 

Підростає твій синочок,

Жде матусю другий рочок.

Повертайся ти скоріше.

На Вкраїні – все ж миліше.



Засторога

( пісня)

 

Ходив я по полю на ниву дивився.

На мак той червоний, що долі хилився.

Там стигле колосся шепнуло мені,

Що сталося з маком колись навесні.

 

Ромашка без тями кохала його.

І ніжно горнулась до красня того.

Промовила тихо: „ Як буду твоя,

Мов зірка у небі світитиму я”.

 

У радості, в щасті, печалі, журбі.

Подругою вірною буду тобі.

Я хочу з тобою пройти все життя.

І тихо, спокійно піти в небуття

 

Волошка заглядала в очі йому:

-         Чому такий гарний і гордий? Чому?

І ранків рожевих і темних ночей

Котилися сльози із синіх очей.

 

А мак буйним цвітом палав і палав.

На бідних сусідок ніяк не зважав.

Не думав, що літо так скоро мине –

Красу його горду враз вітер зодме.



Дідусь готується до свята

( пісня)

 

Дідусь готується до свята,

Бере із шафи ордени.

Багато можуть розказати

Мені і братові вони.

 

Про час той різний і жорстокий.

Це вічний біль його душі.

В чужій землі багато років

Сплять вічним сном товаріші.

 

Бої жорстокі і тривалі

І море болю, горя, сліз.

Він в думці линув на привалі

До рідних корецьких беріз.

 

Наш посивілий ветеране

Вдягни на груди ордени.

Як цвіт на яблуні весняний,

Що теж є свідком грізної війни.



Гумореска

 

Зібралися дві подруги, стали говорити:

Як здоров’я, як робота, які в кого діти.

Одна й каже: „ Я не хочу родити дитину,

Почепити собі ношу на худеньку спину.

Чоловік у мене гірше малого дитяти.

Не минає бочки з пивом ні в будні, на в свято”.

Друга каже: „ Може, він переміниться,

Як Бог дасть дитину

І минули ти згадаєш, як лиху годину.

- Бог то може навіть десять їх подарувати.

Тільки хто мені їх буде вчити, годувати.

Як дитина щодня хоче молоко і соску.

Так і татко всюди тягне чарку, папіроску.

Не родився той, що кинув пити і палити,

Як у хаті голодують і жінка, і діти.



Діалог вчительки і сусідського хлопчика

-Миколо, яке справжнє ім’я Нимидори?

-Якої Нимидори?

-З повісті І.С.Нечуя – Левицького „ Микола Джеря”.

-Не знаю. Хіба ми його вчили?

- В ... класі.

-Коли то було. Я не знаю, що вчора робив.

-Що ж ти вчора робив, Миколо?

-Картоплю копав.

-Кіньми чи трактором?

-Яким трактором? У нас в школі тракторної справи давно не вивчають.

-Отже, кіньми... А кіньми керувати ти вмієш?

-Ну, да.

-І як ти говориш, коли треба повернути направо?

-Ніяк. А чого ви придираєтесь? Ви думаєте, що всі знають, де право, а де ліво. Підіть на урок фізкультури. Там завжди на команду „наліво” хтось крутне на право.

- А все-таки я чула, до коней гукають „Ксоб, гаття”.

-Я знаю одне „вйо”. А там віжками, віжками.

Дістали.




Категорія: Мої статті | Додав: Bibl_ (16.10.2013)
Переглядів: 275 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: