“...Аби вірші й думки хороші на пам’ять людям залишити”
(Життєвий та творчий шлях Миколи Максимовича Марчука)

Бібліографічний покажчик

Передмова

Біобібліографічний покажчик “...Аби вірші й думки хороші на пам’ять людям залишить”, присвячений творчій діяльності нашого земляка, члена літературно-мистецького об’єднання “Веселка” Миколі Максимовичу Марчуку.
В посібнику представлено біографію М.М. Марчука, літературні джерела про життєвий і творчий шлях поета-краєзнавця, пісні, вірші, нариси, роздуми, розповіді, етюди, казки, байки, оповідання, фейлетони, частівки, замітки, гуморески, сатиричні мініатюри, іменний покажчик, джерела виявленої інформації, алфавітний покажчик назв творів, кращі поезії автора. Адресується всім, хто вивчає і цікавиться творчістю місцевих літераторів.

“ Вірші мої – це друзі ті хороші, котрі мене в біді не підведуть”

(життєвий та творчий шлях Миколи Марчука)

Гордий тим, що живу

В своїм ріднім краю,

Бо безмежно люблю

Україну свою!

М. Марчук “Україно моя!”

Марчук Микола Максимович народився 1 квітня 1930 року у селі Дроздів Гощанського району Рівненської області. Закінчив Дроздівську заочну середню школу і без відриву від виробництва Мирогощанський сільськогосподарський технікум. За сумлінну працю нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю “За трудову доблесть”.

Легкого хліба у житті ніколи не шукав, бо пізнав тяжке сирітське життя. Дуже рано почав працювати на землі, щоб заробити собі на шматок хліба. Сьогодні поету є що згадати, бо добре пам’ятає босоноге дитинство, нестатки, тяжкий повоєнний хліб. Тривалий час Микола Максимович працював трактористом у місцевому господарстві “Тучинське”.

М. Марчук – селянин з діда-прадіда. Він не тільки вирощував урожай, а й плекав рідне слово. Одне до одного лягають ці слова в поетичні рядки, у яких автор оспівує нелегку хліборобську працю, вболіває за долю України, засуджує чужу нам мораль, висловлює свої думки про пережите, наболіле, про красу людських почуттів.

Микола Максимович поет тих учителів, серед яких – ліс, поле, вітер, річка, чорна рілля, лелеки. Нелегкий пошук істини, єдність слова і діла, життєві радощі і печалі, здобутки і витрати – ось основні теми, яких торкається автор у своїх віршах. А ще дуже любить поет твори Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, Лесі Українки, а також твори великих російських поетів – О.С. Пушкіна, М.Некрасова, Ю.Лермонтова та інших.

Друкуватися почав автор у 1961 році, з 1964 року – він член районного літературно-мистецького об’єднання “Веселка”. Свої вірші друкував у місцевій та обласній газетах та літературно-мистецькому альманасі “Гостинець –1” і “Гостинець – 2”. В своєму творчому доробку автор має чотири поетичні збірки; “Вірність землі”(2001 р.), “Мій рідний край”(2005 р.), “Над Горинню” (2008 р.), “Тільки б ти, Україно, жила” (2010 р.). Його творчість різноманітна, бо крім віршів є в нього: нариси, роздуми, етюди, казки, байки, оповідання, фейлетони, гумор, пісні, частівки.

Микола Марчук постійно знаходиться у творчому пошуку нових тем, нових поетичних слів. Бо прожиті його роки не марно. Скільки зорано всеплодючої землі, стільки вкладено дум у вірші! Все написане ним лягає золотими зернами в людські серця. Адже його життєве кредо чітко визначено такими словами: “Живи, трудись, борись і не здавайся, своїм життям гордись, а головне – людиною завжди ти залишайся”.

Твори Миколи Марчука
Твори Миколи Марчука,
що написані на початку творчості
Публікації творів М. Марчука
на шпальтах періодичних видань та у збірниках.
1971 рік
1972 рік
1973 рік
1974 рік
1975 рік
1978 рік
1989 рік
1990 рік
1991 рік
1992 рік
1993 рік
1994 рік
1995 рік
1996 рік
1997 рік
1998 рік
1999 рік
2000 рік
2001 рік
2002 рік
2003 рік
2004 рік
2005 рік
2006 рік
2007 рік
2008 рік
2009 рік
2010 рік
2011 рік
Публікації про Миколу Марчука та його творчість
в періодичних виданнях
Пісні та частівки на слова Миколи Марчука
Нариси, роздуми, розповіді, замітки Миколи Марчука
Етюди, байки, казки, оповідання Миколи Марчука
Гумор, сатира, фейлетони Миколи Марчука
Алфавітний покажчик назв творів Миколи Марчука
- А -
- Б -
- В -
- Г -
- Д -
- Е -
- Ж -
- З -
- І -
- Й -
- К -
- Л -
- М -
- Н -
- О -
- П -
- Р -
- С -
- Т -
- У -
- Х -
- Ц -
- Ч -
- Ш -
- Щ -
- Я -
Покажчик використаних періодичних видань
Іменний покажчик
Із поезій Миколи Марчука
Горіти до кінця
Хоч так багато літ уже прожито,
Але скажу вам чесно від душі,
Що підсумків в житті ще не підбито,
Що просяться у світ мої вірші.

Хотів би написати їх багато,
Поки ще розум і натхнення є.
Аби людей цим словом надихати,
Таким, що сил у праці додає.

Словечка ті збираю по зернині,
Неначе на дорідний урожай.
Щоби добро родило в Україні
І виріс наш духовний коровай.

За щастя я вважав не тільки гроші,
Бо й з ними можна жити як-небудь.
Вірші мої – це друзі ті хороші,
Котрі мене в біді не підведуть.

Не звик я просто так, пасивно жити,
Байдужість мені теж не до лиця.
Боротися я хочу і творити,
Горіти аж до самого кінця.


Тільки б ти, Україно, жила!
Ти пізнала терор і неволю.
Шлях тяжкий і тернистий пройшла.
Видно,Бог, загадав тобі долю,
Щоби ти, Україно, жила.

Твоїх вірних синів убивали,
У ярмі чужоземців була.
І палили вогнем, і стріляли,
Але ти, Україно, жила.

В сьогодні ми вже не холопи,
Бо пора довго ждання прийшла.
Хочем жити як там, у Європі,
І щоб ти, Україно, жила.

Світить сонце і синіє небо,
Знов весна навкруги розцвіла.
А мені більш нічого не треба,
Тільки б ти, Україно, жила!

Христос Воскрес!
Сьогодні в нас велике свято.
Найбільше чудо із чудес…
Ісус страждав. Він був розп’ятий
Й на третій день
Христос Воскрес.

Усі до храму поспішайте,
Здіймайте руки до небес.
Божого сина прославляйте
Христос Воскрес,
Христос Воскрес!

Радіймо люди і співаймо,
Кладім вінки на Божий Хрест.
І один одного вітаймо:
Христос Воскрес,
Христос Воскрес !


Пісня у моїм житті
Був малий я і голодний,
У біді та в злиднях жив,
А пісні лише народні
Ще з дитинства полюбив.

Я багатства не збираю,
Я веселий, гордий птах.
Але маю те, що маю –
В мене пісня на устах.

Кажу, друзі, те, що знаю,
Моє слово не нове.
Та людина, що співає,
Гарно й весело живе.

Де б не був, завжди співаю:
Чи то вдома, чи в путі.
З піснею не розлучаюсь,
Пісня – у моїм житті!

Я пам’ятник собі поставлю
Я пам’ятник собі поставлю
Не з бронзи і не із граніту.
А з слів простих із тої правди,
Що зможу людям залишити.

Я пам’ятник собі поставлю
Не з бронзи і не із граніту
Життя на пісню переплавлю
І залишуся в ній я жити.

Коли душа співає
Люди не раз мене питають:
Навіщо пишеш ти вірші?
Я з гордістю відповідаю,
Що це роблю лиш для душі.

А щоб краще знати рідну мову,
Та менше зла щоб в нас було.
І щоб моє напутнє слово
Комусь в житті допомогло.

Натхнення не завжди буває,
Порою, серце так болить.
А вже коли душа співає,
Тоді і хочеться творить.

Творити не заради слави
І не з-за пристрасних ідей,
А щоб в своїй новій державі
Добро робити для людей.

Прийшла весна
Прийшла весна і пахнуть квіти,
Земля проснулася від сну.
Радієм ми і наші діти,
Що вже діждалися весну.

Пісні лунають солов’їні,
Ці звуки радують всіх нас.
Нехай для кожної людини
Весна приходить ще не раз.

За нею літо настає,
А далі осінь і зима
Сліди снігами замітає
І вороття назад нема.

Дай Боже всій нашій родині
Пахучі весни зустрічать.
І хай на нашій Україні
Панує мир і благодать

Частівки
Вибирала наша Алла
Хорошого жениха.
Все шукала генерала,
А знайшла лиш пастуха.

х х х
Гриць знайшов собі дружину,
Вже й на інших не моргне.
А Павлу аби площина,
Це для нього – головне.

х х х
Іван «Волгою» хвалився,
Де хотів, нею гасав.
Випив добре та й розбився,
На той світ ледь не попав.

Дума про книгу
Книга – це найбільше чудо,
Більшого нема й не буде.
Щоб це чудо розпізнати,
Треба книги всім читати.

Книга мудрості навчає
І на працю надихає.
Хто багато книг читає,
Свою мову краще знає.

Книга – чистая криниця,
Що цілюща в ній водиця.
Хто води з неї нап’ється,
Той розуму набереться.

Книга кличе нас в дорогу,
У духовний світ, до Бога.
Тож читаймо книгу,люди,
Хай життя цікавим буде.

Люба моя річенька
Ой, за що я, річенько,
Тебе полюбив?
Бо з тобою, бистрая,
Все життя прожив.

І літом, і осінню,
І в зимові дні,
Снігом припорошена
Люба ти мені.

Й коли розвиваються
Навесні гаї,
В гаях заливаються
Всю ніч солов’ї.

Тут легко і радісно
Стає на душі.
Снаги набираюся
І пишу вірші.

Про струнку вербиченьку,
Про рідне село,
І щоб жити весело
Людям всім було.

Літо золоте
В полі маки зацвітають
І півонія цвіте.
Знов до нас в ряснім розмаї
Прийшло літо золоте.

І гаї, й трава зелена,
І городи, і поля.
Як весільна наречена,
У обнові вся земля.

Жайвір – пташечка співає,
Звеселяє рідний край.
Тепле літо обіцяє
Нам високий урожаї.

Тож хочеться працювати
І забути всю біду.
Щоб у праці звеличати
Україну молоду.

Початківцю
Поспіши, мій друже, поспіши,
Та вірша такого напиши,
Щоб у праці сил він надихав,
Двері в світ широкий відкривав.

Хай дзвенить твій голос, мов струна,
Як та пісня, ніжна, чарівна,
Щоб тепліше стало на душі –
Поспіши, мій друже, поспіши.

А коли візьмешся за перо,
Знай: даруєш людям ти добро.
Тож над кожним словом думай ти,
Як мети найкраще досягти.

Хліб
Хліб на столі –
Значить щастя у домі.
Істина ця
Вже давно всім відома.

З хлібом і сіллю
За старим звичаєм
Ми найдорожчих
Гостей зустрічаєм.

Хліб наш щоденний,
Хліб наш любимий,
Неоціненний,
Незамінимий.

Плекаймо ж, люди, паростки добра
Яке-то щастя – жити на землі,
Яка-то радість – весни зустрічати,
Коли в гаю співають солов’ї
Й виходять заміж молоді дівчата.

Та ще на світі так багато зла,
Ще ласки й милосердя в нас так мало,
Такими будуть наші хай діла,
Щоб правда і краса перемагали.

Життя прожить – не поле перейти…
Це ж так прекрасно мовиться в народі:
Якщо посієш зерна доброти,
Обов’язково будуть добрі сходи

Серце поета
Хоч поети характером різні
І професія в них не проста,
Палким словом служити Вітчизні
Для поета – найвища мета.

Все буває: невдачі і злети,
Часом кров’ю він пише вірші,
Бо вразливе серденько в поета,
Зате справжнє багатство душі.

Кажуть люди: пора й відпочити,
Але думам немає кінця.
Він для того й поет, щоб горіти
І запалювать інші серця.

Привілеїв поет не шукає,
Але серце все рветься в політ,
Пломенить і промінням сіяє,
На землі залишаючи слід.

Кмітливий Хома
Ну й розпився ж наш Хома –
Не п’є – заливає ,
В ньому сорому нема,
Й совісті не має.

Це недавно так залив
Того самогону,
Що вже його не вели,
А несли додому.

Кричить жінка:
«Не несіть, нехай помирає!»
Й на людей вона кричить,
Та ще й владу лає.

-Ти питаєш – чому п’ю?
Буркнув до дружини.
-Це тому, що я люблю
Нашу Україну.

Як же її не любить
У наш час тривожний,
Коли нічого робить
Та ще і пити можна!